Майбутній архімандрит Кіпріан, народився в інтелігентній дворянській родині з німецьким корінням. Юнаків вступив вольноопределяющимся у Білу Армію та її складі евакуювався до Константинополя, та був у Белград. У Югославії він прийняв чернечий постриг, був висвячений і прожив до 1936 р., з перервою на два «єрусалимські» роки, коли отець Кіпріан очолював Російську Духовну Місію в Єрусалимі. З 1936 починається його паризький період життя. Він стає викладачем і професором Свято-Сергіївського інституту і залишається ним до смерті.
Блискучий вчений, чудовий лектор і педагог, отець Кіпріан був насамперед священнослужителем. «... у церковному діянні головне йому було – богослужіння. Якби його позбавили служіння літургії, він би одразу зачах. Літургія завжди підтримувала його, надихала: головний для нього провідник у вищий світ ... »- Так згадував про нього Борис Зайцев.
За своє життя архімандрит Кіпріан бачив безліч місць і знав багато чудових людей. Його спогади та щоденники надзвичайно цікаві: опис його улюбленої Сербії та Святої Землі, життя російської еміграції, портрети найвідоміших діячів російського церковного зарубіжжя, починаючи з митрополита Антонія (Храповицького). Багато описів дуже красиві, справді літературні, спогади про людей Церкви глибокі та неупереджені. Отець Кіпріан був близьким зі святими людьми: свт. Миколою (Велимировичем) та прп. Іустіном (Поповичем). Преподобний Юстин писав йому на Святу Землю: «Братськи благаю вас: нехай не пройде й дня, щоб ви не згадали мене у святих молитвах своїх».
«Думаю, що хронологічно послідовних спогадів мені не написати, тим більше, що і дитинство і юність все ще – так, мабуть, і назавжди – вкриті надто болючими спогадами тих «окаянних днів», які відокремлюють від них моє життя тут у вигнанні, то є на волі…
Господи, благослови! Починаю, а там що Бог дасть!
(архім. Кіпріан)