Ця книга – плід багаторічної роботи автора в хоспісі з важко хворими та вмираючими людьми. Як допомогти їм та їхнім близьким? І людям, які взагалі перебувають у важкій життєвій ситуації, в якійсь кризі? Як реагувати на горе та страждання? Справжня, дієва підтримка можлива лише в тому випадку, якщо серце допомагає відкрито для справжньої зустрічі з іншою людиною. Тільки відкрите серце, відгукуючись на глибокий біль, який ми відчуваємо і в собі, і в іншому, не втрачає здатності давати. І лише в людини з відкритим серцем немає вигоряння. У книзі багато уваги приділено зустрічі із собою: відкритості серця до самого себе, до свого глибинного «я», чесності із самим собою. Без цього ми ніколи нічого не зможемо дати іншій людині. Читачі дізнаються, як боротися проти всього дрібного і поверхового у своїй душі, як знайти своє справжнє, глибинне «я», як повірити в себе, у свою цінність і значущість, в свідомість життя. Ця віра потрібна: адже не можна передати іншому те, чого не маєш сам. Друга умова справжнього спілкування з іншою людиною – необхідність зустрічі з живим Богом. Дуже важливо, як ми ставимося до Бога, якою є наша віра і як вона впливає на наше повсякденне життя. Якщо людина, яка спілкується з хворим, перебуває в присутності Божій, вона дійсно здатна полегшити її душевний та фізичний стан, підтримати її рідних та близьких. І суть тут не в тому, щоб проповідувати про Христа. А в тому, щоб через мовчання і молитву з'єднатися з Ним так глибоко, щоб однією своєю присутністю, без слів передати іншому, що життя має сенс, так само як має сенс і страждання. Наш особистий досвід зустрічі з собою і з Богом неминуче відбивається на глибині та справжності стосунків з людьми, з якими ми зустрічаємось. Цей досвід особливо важливий при зустрічі з людиною, яка тяжко хвора, страждає, переживає гостру кризу.
Насправді відкритість серця – це суть життя не тільки віруючої, а й кожної людини, тому що без такої відкритості немає зустрічі ні з собою, ні з Богом, ні з людиною. А якщо немає зустрічі – зустрічі глибинної, яка передає нашу віру в себе, в унікальність будь-якої людини і в те, що вона любима Богом, – тоді немає ні сенсу у стражданнях і випробуваннях, ні справжнього сенсу життя. Відкритість серця – запорука життя у всій повноті у хвороби та інших кризах, а й у повсякденності. Життя, яке має сенс, тому що ми улюблені чада Божі!
У цій книзі, мабуть, уперше в літературі, присвяченій допомозі та взаємодії з важко хворими та вмираючими людьми, чітко розказано про те, як внутрішній стан допомагає впливає на стан його підопічних. Причому як на душевне, а й фізичне. Автор ґрунтується на тому, що три складові людини – дух, душа та тіло – нерозривно пов'язані. І на прикладах своєї багаторічної практичної роботи показує, як прийняття хворого відкритим серцем і справжнє спілкування з ним здатне полегшити не тільки душевний стан, а й фізичні страждання хворого.
Книжку створено за матеріалами лекцій, прочитаних автором для психологів. Але книга не стала ще одним академічним посібником. Дивним чином у ній звучить живий голос Фредеріки де Грааф, виразно відчувається її щире співчуття страждаючим людям і прагнення допомогти їм по-справжньому. Биття відкритого серця Фредеріки не залишить байдужим нікого з читачів, і книга стане їм надійною опорою у важких життєвих обставинах та у повсякденних відносинах, вірним та мудрим провідником на шляху до людей, до Бога та до самих себе.
Цитати з книги
«Зустріч з іншим може відбутися лише коли ми самі – справжні, щирі та приймаємо кожну людину безумовно, без жодного засудження. Але бути такими у повсякденному нашому житті нам поряд зі страхами може сильно заважати наша невпевненість у тому, як поводитися перед горем, стражданням і смертю – своєю власною та іншими людьми. Я часто чую питання: "Як правильно поводитися?" Але ж бажання отримати "рецепт" "правильної" поведінки якраз і є захистом. Суть - не в "рецепті", а в серці: тільки воно може підказати найвірнішу поведінку залежно від кожної конкретної унікальної ситуації. Не треба боятися, потрібно лише одне: бути самим собою – і це, як на мене, єдиний "рецепт"».
«Сенс страждання – лише неминучого страждання, звісно, – найглибший з усіх можливих смислів… Воно може мати сенс, якщо воно змінює на краще тебе самого».
«Господь нас за всієї нашої крихкості, усієї нашої худорлявості посилає в життя творити добро, посилає в пітьму, щоб бути іскрою світла, свічкою, яку, зібравшись проти неї, не може погасити вся темрява світу; посилає нас туди, де є зло, щоб нести туди любов, де є гнів – нести терпіння, де є знебоженість – щоб через нас Бог міг увійти в цю обстановку».
Фредеріка де Грааф – голландка, але вже понад 18 років живе та працює в Росії.
Вона – випускниця кафедри славістики Університету Гронінгена у Нідерландах, потім стажувалась на філфаку МДУ ім. М.В. Ломоносова. 1977 року хрестилася в Москві з ім'ям Марія. Понад 20 років була парафіянкою лондонського собору Успіння Божої Матері та Усіх Святих, настоятелем якого був митрополит Антоній Сурозький. Владика Антоній став духовним отцем Фредеріки. У Лондоні Фредеріка здобула медичну освіту, а потім у Москві – психологічну.
З благословення митрополита Антонія Сурозького з 2001-го року працює в Московському хоспісі № 1 як волонтер, полегшуючи страждання людей та їхніх родичів як рефлексотерапевт та психолог. Крім того, вона бере участь у численних конференціях у різних країнах, виступає на радіо та телебаченні, читає лекції для медиків, психологів та священиків з усіх питань, пов'язаних із ситуаціями, в яких людина та її близькі переживають серйозну кризу, страждання та смерть.
Фредеріка де Грааф – автор книги «Розлуки не буде. Як пережити смерть і страждання близьких» (Москва: Нікея, 2019), де розповідається про те, що відчувають близькі тяжкохворої або вмираючої людини, як їм допомогти і як сприяти тому, щоб вони зрозуміли свого ближнього, що страждає, і змогли бути з ним разом у словах і мовчання. А ще про те, як донести до близьких звістку, що вони можуть зустрітися з дорогою нею людиною в Богові, бо вона жива у Христі.