Усюди, куди не йшов Христос, все змінювалося. Чи не говориться, що Він пішов у пустелю? І з Ним туди пішло 5000 душ – і всі їли хліб та рибу, які Він дав. 5000 людей пішли до пустелі – навіщо? Хто просто так іде у пустелю? Але там був Христос, і вони йшли.
Христос побачив тещу святого апостола Петра і зцілив її гарячку, Він ішов до хворих і лікував їх, до одержимих, і звільняв їх від злих духів. Що це означає? Це означає, що там, де Христос, змінюється. Моє запитання таке: а ваше і моє життя змінилися через Христа? Ось ми з вами говоримо, що молимося. А що таке молитва? Ми говоримо, що вона є дотиком до Христа. Але що ти одержав від цього дотику? Що?
Бачу після святої Літургії людей, що причастилися, сповіданих, і ось після святої Літургії, коли Причастя ще в устах у них, вони починають говорити з гіркотою, тривогою, занепокоєнням, страхом, невпевненістю, сум'яттям... Я їх питаю:
- Що ти зробив щойно? Чи прийняв Христа в себе? А ти відчув, що твій внутрішній сад накрив тебе спокоєм і тишею? Де твій спокій? Де твій спокій? Що ти взяв у Христа?
Те саме сказала мені одна дитина про своїх батьків – що вона не бачить у них великих змін. Для мене його слова пролунали як кошмар, він ніби казав мені: «Ти ходиш до церкви, але я не бачу, щоб твоє життя змінювалося». Він мав на увазі свою матір, він ще був маленьким і не міг приховувати своїх думок:
— Вона з дитинства ходить до церкви, пече просфори, але я не бачу в ній ніякого спокою. Вдома постійно лаються, кричать, чогось вимагають, і взагалі вона велика егоїстка.
Чи торкаємося ми до Бога на святій Літургії, у молитві? Доказом цього буде наше щастя: якщо ти щасливий, цим ти доводиш, що справді маєш досвід цього дотику у своєму внутрішньому саду. Але якщо ти не щасливий і виношуєш у собі те, про що говорять багато жінок, тобто ремствування, бурчання, скарги, невдоволення, якщо думаєш, що всі завжди винні перед тобою і що-небудь постійно робиться не так, якась помилка обов'язково відбувається, тоді Христов світ далекий від тебе.
Якийсь час тому один чоловік сказав мені таке:
- Моя дружина повернулася з роботи і ще біля дверей почала кричати: "Що це таке?!" А я просто лишив сумку. «Що це за сумка? Заберіть її! Ніхто нічого не робить у цьому будинку! Ми її стільки не бачили, а вона з перших слів – у крик, обурення, обурення, лайка…
Спробуй скажи дитині після того, що молитва заспокоює… Він скаже тобі:
- Не вірю! Покажи мені це!
Ти перетворив свій будинок на місце постійних сварок, криків, лайки.
Тому святий Серафим Саровський каже, що, якщо хочеш допомогти іншим, здобуй Божий мир і спокій, і тисячі людей отримають користь, навіть якщо ти не розмовлятимеш.
Будь таким, яким має бути, відчуй чудо свого розуму, що зійде у твоє серце і помириться. Тоді ти виявиш, що на все починаєш дивитись по-іншому. Безлад у домі не буде такою величезною проблемою, і твій зовнішній вигляд не хвилюватиме тебе так сильно, щоб ти через це доводив себе до хвороби: «Ну чому я такий, тітонька, який я є?»
А який ти? Ти побачиш добре, що в тобі є, і якщо знайдеш його, всі любитимуть тебе, всі будуть тобою захоплюватися: твоїм обличчям, усім. Адже ти – це не лише гарні очі, ноги, тіло, а й характер, і душа, шляхетність та святість.
Моліть Бога, щоб Він дав нам отримати це через молитву. Не знаю, скільки часу ви молитеся, але знаю, що багато батьків багато моляться про своїх дітей та про себе. Є одна жінка, яка тримає у себе у вітальні три книги: Новий Заповіт, Синаксар із житіями святих та книгу молебнів. Вона мені сказала:
– У мене троє дітей, батюшку! І оскільки я лінива на молитву і мені важко молитися, то я за них по 10 хвилин читаю з кожної книги: за сина читаю 10 хвилин Євангеліє як молитву, заспокоююсь, вводячи свою дитину в Божу любов і Боже світло, і надаю її Богові. За дочку читаю 10 хвилин молебень, де б вона не знаходилася: в університеті, в дорозі, де б не була, я залишаю її Пресвятій Богородиці та святим. А за другого сина читаю 10 хвилин святого життя. І роблю це як молитву за моїх дітей. І за чоловіка я теж робила це, і за себе.
Так вона наповнює свій день довірою до Бога.
Молитва не обов'язок, тобто не: «Роби це, а якщо не робитимеш, потрапиш у пекло!» Вона – кисень душі. Ми потребуємо її, щоб жити. Хто не хоче молитися, той нехай не робить цього, однак у житті побачить, що постійно перебуватиме в сум'ятті – «хто щось сказав мені, і я весь трусюсь»!
Пішов хтось на Святу Афонську гору, і йому сказали, що він залишиться там на кілька днів. Спершу він сказав: «Та ні, я захочу залишитися ще! Чотирьох днів мені недостатньо, я хочу тиждень!» А що виявилось? Він не зміг і одного дня витримати, бо ввечері першого дня відійшла вечірня, вечеря, повечеряли вони, і йому сказали:
- Добраніч!
- Як добраніч? Зараз же сім годин! У вас є телевізор, ще щось?
– Ні, у нас тут нема цього!
– А радіо?
– І радіо немає.
– Ну, а якась газета, спортивні новини? Щоб мені почитати трошки.
Один із братів сказав йому:
- Ну, чого тобі треба, дитино моя?
- Вибач, але що я робитиму всю ніч?
Монах подумав, що він чоловік простодушний, і вийняв чотки, простяг йому і сказав:
- Візьми їх!
– Та я купив собі на виставці для машини!
- Ні, ти візьми їх, щоб молитися за ними!
– Добре, але ж я не казав, що можу молитися всю ніч, щоб час у мене проходив з човен і молитвами.
– Ми тут так живемо.
- І як же ви можете бути щасливими?
– Це, якщо його робити багато, приносить радість душі, і ти відчуваєш Бога.
– Ну гаразд, тоді я перепрошую… А коли наступний корабель?
- Є і завтра, і післязавтра. Але ж ти сказав, що залишишся на тиждень?
- Ні-ні, в цьому немає потреби, я приклався до всіх ікон, побачив святі мощі, а завтра вранці хочу поїхати!
– Ти поїдеш до сусіднього монастиря?
– Ні, я поїду до Салоніки, я повертаюся додому!
Він не витримав безмовності, спокою, тиші, а віддав перевагу стресові. Тому коли відключається електрика та замовкає телевізор, ми не знаємо, що робити.
Влітку я чув, як якісь жінки говорять із вікон:
– А що ми робитимемо сьогодні?
– А що робитимемо! Нічого! Такої передачі немає, ми її й у вівторок не побачимо.
– А як же мине вечір?
– Ну, якось минеться, май терпіння…
Жінка не сприйняла це як привід для щастя, щоб сказати собі: «Заспокоюся я трохи, сиджу в тиші», – а почала нарікати: «Кінець світу! Всі! Що ж я робитиму?»
Святий Іоанн Золотоуст каже: замість того, щоб узяти у Бога спокій, ми хочемо передати Йому своє сум'яття. Тобто чинимо навпаки. Пам'ятаєте, де про це написано у Євангелії? Коли піднялася буря на море і корабель втопився, Господь що робив? Він спав, відпочивав, а корабель кидало з волі хвиль. Господь не діяв Своїм розумом, тобто Він не став думати: «Ми гинемо, ми в небезпеці! Катастрофа! Що робити?" – а серце Його було спокійне, бо Він Бог і Він відпочивав. Учні замість того, щоб сказати: «Дивись, як Він спокійний! Він нас урятує! Заспокоїмося і ми, як Він! - Вони що сказали? «Хіба це можливо, щоб Він був спокійним, а ми гинули? Прокинься ж і Ти, стрепенись! Господи, ми гинемо! Що ж ти робиш? Спиш?»
І святий Іоанн Златоуст тлумачить це місце так. Замість того, щоб перейняти спокій у Христа, вони хотіли передати Йому сум'яття. Це робимо і всі ми – примушуємо Бога увійти до нашої гри, тобто до нашого безумства, і щоб Він виконував наші плани. Хочемо і Його зробити таким самим, як ми, замість того, щоб сказати: «Я увійду в Божий Дух і в Його спокій!»
Тому Христос підвівся, простягнув руки, і настала велика тиша на морі, все стихло, а Він сказав їм:
«Що ви такі боязкі, маловірні? Де віра ваша? (Мф. 8: 26; Лк. 8: 25).
Що означає вірити в Бога? Просто вимовити Символ віри? Ми його вимовляємо, але чи ти відчуваєш від цього світ?
Мою дитину звільнили, відповідь – молитва, я надаю її Богові. Що ще мені зробити? Якщо я знаю когось, подзвоню по телефону; якщо знайду оголошення, передам йому, але душа моя не буде вкидатися в стрес через цю проблему, адже божевілля не допоможе моїй дитині і не вирішить її проблем.
Тому один хлопчик казав мені про свого батька:
– Мені подобається, що мій батько, коли молиться, всім у домі передає оптимізм. Він наша опора, його обличчя та слова вдихають у нас надію.
Ось доказ того, що людина дійсно молиться Богові, коли ми тонемо в ложці води. І хоча ми сповідалися, причастилися, але завжди щось трапляється, і ми не витримуємо і зриваємося. Ходімо на проповіді, бесіди тощо, проте пам'ятаємо їх недовго.
У цьому є таємниця молитви, яка є великою справою. Ченці, головним чином подвижники Святої Гори, які не мають великої кількості відвідувачів і живуть одні, живуть цим, і вони мають прекрасні духовні переживання. Зараз, у цю хвилину, коли ми з вами говоримо, вони сплять, щоб прокинутися о 12-й посеред ночі або в годину і молитися в ночі, або вже зараз моляться.
Зробіть щось, щоб допомогти своїм дітям, чоловікові, собі самим у житті, а саме – не займайтеся дітьми та іншими для того, щоб допомогти їм, а дайте їм спокій. Одного разу я проводив бесіду з такою назвою: «Давай спокій!». Дай чоловікові спокій, люди не хочуть, щоб їх виправляли, вони хороші такі, які вони є.
Ти заперечиш:
– Але з чоловіком таке діється!
Нехай діється! Ти на себе дивися! І якщо твій чоловік прийде, я і йому скажу те саме: дай спокій своїй дружині, дивися на себе!
- Але чому ви схиляєтесь на бік чоловіка? Ви завжди підтримуєте його! – обурювалася одна дама.
Занепокоєння дами про те, щоб я не підтримував її чоловіка, показує, що вона йде до мене за тим, щоб я дав їй якусь нагороду, щоб сказав їй, що вона має право. Іншими словами, вона хотіла почути таке: «Скажи трохи, наскільки я маю рацію, наскільки свята, яка я мучениця, а у всьому винен він! І як я тільки вийшла за нього заміж? Я, що, була сліпа?
Коли чуєш добре слово про інше, було б добре сказати в умі: «Так, він робить помилки, ну а що роблю я як християнка?» А ти ось що роби: молись. Щоб чоловік приходив з роботи і бачив тебе, що змінилася. І коли ти вимовляєш молитву (я не маю на увазі, щоб ти кадила навколо себе ладаном, коли він цього не хоче, а щоб ти в собі кадила, щоб твоя молитва підносилася, як кадило, перед Богом у твоєму серці), тоді твій чоловік зрозуміє за твоїми добрими словами, що в тобі відбулася зміна: «Дружина причастилася вчора, і дивись, яка вона спокійна». Вона сповідалася тиждень тому, і він бачить, що вона говорить добре.
Молитва має виявлятися у відносинах з іншими. Там вона буде видно – у спілкуванні з іншими. Одна жінка казала:
– Як добре я почуваюся, коли слухаю передачі! Я заспокоююсь, затихаю, навіть плачу! Мене ніщо не турбує, я така спокійна!
- Прекрасно! А хто у вас вдома у цей час?
– Нікого, я сама. Я просто дивуюсь, чому, варто тільки іншим увійти до будинку, мене все нервують? Чи є цьому пояснення? Я спокійна, але щойно прийдуть інші, вони мене обурюють!
Ти розумієш, що ти кажеш? Ти кажеш мені, що спокійна, коли ти сама, і пишаєшся цим. Але якби ти не була спокійна, коли ти одна, тоді мені слід було б направити тебе до лікаря, тому що не може бути такого, щоб ти була одна і не була спокійна. Це природно. Зі стінами тобі, чи що, лаятися?
Проте є такі випадки. Лаються і з меблями, стінами, карнизами. У будь-якому разі питання полягає в цьому: коли твій чоловік чи дитина увійдуть захекавшись і кинуть сумку – ти покажеш, яку молитву ти звершувала. Молитву твою випробовуватиме життя, а не теорії та слова. Я, наприклад, дуже часто зазнаю невдачі у житті, тобто у життєвих випробуваннях.
Те, про що ми говоримо, дуже просто, проте потрібна велика праця, щоб здійснити це насправді. Чи не так? На практиці ми здебільшого стикаємося. Тому допоможіть собі та заспокойте свій розум. Підготуйте себе молитвою до будь-якої проблеми і кажіть собі: «Зараз повернеться додому чоловік, і його поведінка, тобто його розум, мене дратуватиме. Але хто дратуватиметься на нього і споткнеться – я чи мій розум? Мій розум. Бо моє серце в глибині своїй любить його».
Підготуйся і кажи собі: «Я люблю свого чоловіка. Може, він повернеться додому спітнілий, може, порвав штани, але я люблю те, що стоїть за цим. А за всім цим ховається його душа та серце. Бог у його серці, благодать Святого Хрещення, я люблю цю людину».
Не ставай наглядачем ні для кого, нікого не виправляй, бо ніхто не зміниться насильно. І дитина твоя не кине наркотиків, куріння, пияцтво, нічне життя, вона не кине цього через одних слів, а лише за благодаттю, яку ти пошлеш їй своєю молитвою. Чи можеш ти сидіти вдома, а щоб твій син був у місті, і щоб ти молилася, а він би відчував, що в серці у нього щось відбувається і хтось веде його до доброго? І щоб це була твоя молитва. Можеш? Ось у цьому полягає мета!
Був один святий чоловік, який багато молився і відчував, начебто на молитві знаходиться в іншому місці, і відчував ще інші речі. І ось якось він опинився перед людиною, одержимою злим духом. І йому сказали:
– Скажи щось, помолись!
І він сказав лише два слова, і біс заревів. Однак промовив він ці слова із самого серця, де їх і переживав. Він сказав:
– Богородиці Діво!
Він лише ці два слова сказав: «Богородице Діво!» Але сказав їх так, наче весь заряджений: звук і світло вирвалися з його душі. І біс заревів, коли почув ім'я Пресвятої Богородиці, тобто Богородиці та Діво!
Це як колись римляни шукали Господа, і Він їх запитав: «Кого шукаєте?» Вони сказали: «Ісуса Назорея!» І Він відповів: Це Я! (Ін. 18: 4–5).
І тоді вони впали на землю. Чому? Тому що Господь сяяв від святості молитви, від зіткнення з Небесним Батьком.
Чудес нам бракує, а чи не проповідей. Чудес. Тобто, щоб ти не стояла біля своєї дитини, чоловіка, а здалеку впливала на них. Чи можеш ти підносити таку молитву – бігти за своєю дитиною молитвою?
На щастя, ви добрі і не звертаєте цього питання до мене: а ти це можеш? У школі, проте, діти кажуть мені зовсім навпростець:
– Батюшко, а якщо я вам скажу свою проблему, чи можете ми її вирішити молитвою?
Одна дитина сказала мені:
– У моєї бабусі рак. Чи можете ви помолитися, щоб вона одужала?
Я сказав:
– Я скажу й іншим, щоби помолилися. Що сказати тобі? Це важко. Тобто я помолюся, але я не маю такої сили.
Якби у нас було гарне співробітництво та зіткнення з Богом, це сталося б. Це не є недосяжним, однак у нас немає зіткнення з Богом. Тому в молитві нам потрібна віра.
Коли ти молишся, щоб вилікувалась твоя дитина, не думай про хвороби, але про здоров'я. Треба чекати на найкраще. Треба уявляти те, чого ти хочеш: «Зроби так, щоб моя дитина одружилася!» Тобто молитва означає, що тоді, коли ти молишся, треба вірити, що це вже йде, що воно вже починається. Скажу тобі це просто: щоб ти чула кроки своєї невістки. «Мій син одружується! Всі! Не знаю коли, але це буде!
Це означає віра. Інакше наша віра більше схожа на теорію.
Архімандрит Андрій (Конанос)
